Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

хати – це кордон із небом, а сволок виконує роль оберегу оселі, лінії, на якій вона «тримається» і яку не сміють переступити злі духи. Елементи середнього ярусу – стіни, двері, вікна, простінки – це проміжок між небесною сферою й підземним світом. Вікна та двері – канали спілкування людини з довкіллям.

В Україні поширені настінні розписи, що сягають корінням іще часів трипільської культури. Про це свідчать, зокрема, зображення на стінах сови, барвінку, гілок із квітами, букетів. У зрубних будинках фарбували шви. На Лемківщині на вхідних дверях хат малювали «квіт», який містив інформацію про склад сім’ї: гілка з листям барвінку позначала жінок у родині, а гілка із зірками – чоловіків. Коли народжувалася дитина, домальовували гілку, а коли помирав хтось із членів родини – хрестик.

Протягом століть склалося так, що українська хата не можна уявити без вишневого садка, ставка, криниці над шляхом, куща калини, чорнобривців і матіол у квітнику. Разом із вишитими рушниками, домотканими килимками та мальованими коминами, що здавна прикрашали хату й захищали її від ворожих людині сил, українське житло становило цілісну систему та було своєрідною візитівкою українців як нації.

А чи знаєш ти, що…

…на тому місці, де мали зводити хату, заздалегідь розплановували забудову? Будували хату гуртом, тобто толокою. Господиня готувала обід, потім розстеляла скатертину на місці майбутнього покутя й розставляла спеціальні страви. Чарку пили один за одним по колу за ходом сонця. Завершити будівництво поспішали ще до заходу сонця, а по завершенні ставили на східному причілку гілку. Свіжа зелена гілка була символом нового житла.

Дослідники Г. Успенський та Д. Бантиш-Каменський вважають, що слово «хата» походить від німецького hütte – курінь, халупа). Академік А. Кримський та археолог В. Сєдов обстоюють думку щодо походження цієї назви з іранських мов.

Інтер’єр

Внутрішня обстановка хати по всій Україні була фактично тією самою, хоча в різних місцевостях в інтер’єрі відображалися як національні, так і регіональні особливості. Кожна хата являла собою завершений витвір мистецтва.

Це цікаво!

Внутрішня обстановка хати поділялася на робочу, обрядову й побутову зони. Робоча площа – це піч, мисник, ложник; обрядова – стіл на покуті; побутова – це піл або ліжко, скриня, колиска, ослони, лава.

Хату вважали житлом лише відтоді, коли в печі вперше спалахував вогонь. Вогонь вважали хранителем домашнього затишку й непорушності сім’ї. У печі жив цвіркун, якого сприймали як втілення духу роду. Піч найчастіше оздоблювали чудовими візерунками. Вважали, що нечиста сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихо. У прадавні часи, коли ще не існувало церков, сім’я молилася біля печі, яка була родинним вівтарем. У ній палало багаття, їй робили щедрі дари-піднесення: зерно нового врожаю, ритуальні напої тощо.

Вікна були «очима» хати, що освітлювали житло, пов’язуючи внутрішній простір із безмежжям зовнішнього світу. Із сіней були зроблені входи до хати, до комори, на горище. Тут зберігали зерно, речі, кошики, жорна. У сінях містилися полиці для посуду. Тут тримали борошно, картоплю, молоко й інші продукти. Коморі люди здавна приписували чудодійну силу.

Зовнішнім оберегом хати була призьба, тому її обводили червоною глиною й застеляли домотканими килимками. Призьба не тільки утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю, а й єднала родину – саме там сім’я збиралася разом. Окрім того, призьба являла собою ніби коло, що оберігало хату від злих сил.

Обов’язково був двір, що оточував хату. За давніми віруваннями, огорожа оберігала людей від нечистої сили.

А чи знаєш ти, що…

…здавна в народі казали, що, вибираючи будинок, вибираєш долю, бо будинок – живий, він є посередником між людьми і Всесвітом?

Це цікаво!

Українську хату неодмінно оздоблювали рушниками, килимами та настінним розписом. Причому вишивка рушників, якими прикрашали ікони, картини, вікна та двері, була різною. Найбільша небезпека, як вважали в давнину, ішла від дверей, отже, саме вхід до житла особливо ретельно оздоблювали магічними символами. Вони містилися й у вишивці рушників, що ними прикрашали двері, і в хрестиках, виведених крейдою навколо входу та вікон, і в розвішаних понад дверима амулетах (підкова, часник, різноманітне зілля).

Особливою чудодійною силою, згідно з уявленнями українців, був наділений мак, насамперед польовий (видюк), який був основним оберегом проти лиходійства відьом, упирів та інших демонічних істот. Він був також і прикрасою, адже являв собою символ краси.

А чи знаєш ти, що…

…в українських піснях маків цвіт прирівняний до швидкоплинного людського життя, але водночас є символом материнства?